?

Log in

No account? Create an account
«TERMINA DEL MUNDO – PRINCIPIO DE TODO» - іностранєц з табурэтом [entries|archive|friends|userinfo]
карбофос

[ website | Мій сайт ]
[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

«TERMINA DEL MUNDO – PRINCIPIO DE TODO» [квітень. 19-е, 2011|02:45 pm]
карбофос
[Tags|, , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ]
[Current Location |на Краю Землі]


Це героїчне фото ми підготували в Коста-Ріці для завершення мистецькою експедиції «З табуретом через континенти», ще не підозрюючи, як все повернеться…

У фільмі був відомий лише початок: табурет залишає рідну землю, перелітає через океан і відправляється у річні мандри на Крайній Південь, через обидва американських континенти.
Фінал – табурет досягає най південнішого острову, мису Горн, місця де зустрічаються Тихий та Атлантичний океани і залишається там на завжди у вигляді пам’ятника тому, що ми називаємо Воля.

А що ж посередині? А посередині дивовижні, казкові, часом нереальні події, які подарувала нам доля. Кожен з нас пережив власну історію і кожен став часткою історії іншого.

Ми вилетіли утрьох. У ранкових сутінках, сповнені адреналіну приїхали у міжнародний аеропорт Бориспіль. Попрощались з Небелюком, махнули крилом Боїнгу і полетіли назустріч краєвидам голлівудських фільмів. В кишені у кожного по 33 долари і 33 центи.

Трохи потусувавшись у Ню-Йорку рушили до Канади, де я миттєво вляпався у халепу зі скринькою. Історія розвинулась і незабаром я сів, але скоренько вийшов і ми продовжили співати у метро, грати вистави, показувати фільми тощо. Правда щотижня був суд, точніше спроби призначити дату суду, яку, попри всі мої пояснення не могли узгодити раніше як через чотири місяці.

Для вирішення цього питання Діана організувала мітинг під посольством Канади у Києві, за який всі поплатились візами. Мстиве посольство анулювало їх всім учасникам проекту.
Експедиція була на межі краху. Мало того, що підписка про невиїзд так ще для надійності поліція забрала мій паспорт з американською візою. Словом: «Ноу ф'ючер».

Несподівано скринька знайшлась. Виявилось вона заховалась під кофтою…

Через всі ці «непорозуміння» я від щирого серця послав цю країну куди подалі і якнайскоріше поїхав до Штатів де на мене чекали мої дівчата і заборона на пересування автостопом. Особливо з маленькою дитиною. За такі речі тут позбавляють батьківства.

Благо співи у метро мали свої результати. Ми купили машину, на якій перетнули Сполучені Штати від гори до низу. Ця машина стала не лише транспортом, а і нашою хаткою. Перед мексиканським кордоном я її продав і далі ми рушили осібно.

Це я сів підбивати підсумки і залип, заглибившись у деталі. Кому цікаво погортайте сторінки щоденника. А я тим часом займусь підсумками.

Росіяни з табуретом. На початку їхня команда була найчисельнішою. М’яка командна політика не передбачала жодного відбору, крім природного «самовідпадання». Тож у потяг до Владивостоку їх вирушило восьмеро не рахуючи табурет. Натхенні вони пройшли Китай, Лаос і з Таїланду полетіли до Сан Франциско (ЛІНК). В тому літаку їх було вже шестеро. Хвороба і гроші підкосили першу двійку. Одна з російських дівчат зустріла у Штатах своє кохання і відмовилась від подальшої участі у проекті. Чи то через загублений паспорт, чи то через більш глибокі причини, за кілька місяців до Москви повернулась іще одна пара.

Їх зосталось троє. Оля, Толя і Марсель. Якось ми з Олькою обговорювали їхню командну харизму:
- Російська команда добре самоорганізувалась… поки я був у Москві… А як поїхав, то геть розарганізувалась…
- Ага. І такою розарганізованою і поїхала :) - завершила Оля.

Оля ніяка не москалька. Вона – засланий казачок. Дружина Колюні. Подорожували окремо, аби не перешкоджати свободі і духовному зросту одне одного. Звісно це не вкладається у моральні норми пересічного громадянина, але ми ж з вами великі експериментатори, а не обивателі, яка нам справа до загальноприйнятих норм? Саме це ми називаємо воля.

У мене з Олькою відбувся конфлікт у Сполучених Штатах, коли під час знімання американської казки вона відмовилась… потримати простирадло. Ця, здавалось б нікчемна дрібничка створила між нами величезну прірву на довгі місяці.
Але в той же час, з цього дня у моїй голові почалося формування, доти майже безликого, персонажа Ольги Баленкової.

Під час гондураського фестивалю-робінзонади, сидячи у деревяній халупі на безлюдному острові, Оля сказала якісь прості, але вкрай важливі слова, про те що варто більше розповідати про проект учасникам. От зараз, мовляв, їй щось стало набагато зрозуміліше…
І правда, - подумав я, - деякі з цих людей, що не брали участі у підготовці, не мають жодного уявлення про засадничу відмінність експедицій з табуретом від туристичних прогулянок. Що я вимагаю від них? Вони ж ідуть СВОЇМ шляхом.

Яким було моє здивування, коли на фестивалі у Бразилії знову виникло знімання з тінями і Оля!! Попросилась потримати простирадло! Я дуже люблю коли події виходять на нове коло, повторюються і закільцьовуються набуваючи нового змісту. Це було радісно. Переді мною була нова Ольга. Яка прагнула більше віддавати чим брати.  На відміну від Марселя.

Марсель
приєднався до російських табуретників настільки непомітно, що до зустрічи у Штатах я його ніяк не уявляв. Знав що він захоплюється капуерою, бразильськими бойовими танцями, на кшталт бойового гопака.

На фестивалі у Штатах мені запам’яталось, як консервативний Марсель розігнав музикантів, які намагались акомпанувати капуера-танцям гітарами. Гітара – це не звідси. Ідіть і грайте в лісі. Хлопці взяли гітари і пішли грати в ліс.

За час наших коротких зустрічей з Марсом, я помітив, що він споживач. Що він почувається цілком комфортно коли бере і вкрай рідко готовий щось віддавати. Протягом дороги ця думка лише підсилювалась і, аби не створювати конфлікт, я намагався уникати його компанії. Зрештою кожен здобуває власний досвід.

Толя. Лідер російської команди, журналіст і фотограф Анатолій Анікин, що весь рік переховувся під прізвиськом Лас. З Толею я познайомився у Москві. Тоді відбулися цікаві події і ході яких колишній лідер російських табуретників Паша безслідно зник. Толя не розгубився і підхопивши табуретний прапор сміливо взяв лідерство на себе і рушив у бій зі спонсорами, посольствами, квитками і рештою перешкод на шляху вільного мандрівника. Точніше він організував процес у якому ці бої могли вести більш зубасті учасники проекту.


Бо Лас хіпі чистої води. Він не любить і по можливості уникає відповідальності, йому подобається пливти за течією і плести з кольорових ниточок фєнєчки. Мабуть саме тому російська команда надавала перевагу замовчуванню, зливанню потихому і писанню про їжу замість опису власних почуттів.

Російська команда в складі трьох приїхала до Ушуаї і, оскільки зворотні квитки вже були куплені, а мис Горн залишався туманний і далеким, залишили свій табурет тут.

Photobucket Разом з ними завершила свою подорож литовка Вайда. Розділена тисячами километрів з нами, білява красуня Вайда готувала свій проект окремо. Вісім місяців штурмувала уряд вибиваючи гроші. Врешті вони здалися і відрахували копійку. Щаслива дівчина накупила фотоапаратів і прилетіла до столиці Перу, Ліми.

Відтак її подорож тривала чотири місяці.
- Як мало!! Я тільки в раж увійшла, а вже час вертатись додому…
Проте Вайда тримає активну позицію. Вона вже готує табуретний фестиваль у Франції на листопад місяць. Оскільки я закоханий у Вайду від того дня як побачив її у вікні з білим щуром у руках, то обов’язково потраплю на той фестиваль.

Білоруси…

Їх вирушило четверо, але відразу після перельоту через океан Віка залишила команду. Перспектива працювати у Ню-Йорку їй подобалась набагато більше чим вештатись по світі зі стільчиком.
Вєрасень і Женя від початку оголосили себе нероздільною бойовою одиницею. На знак цього вони одружились.

Попри це вони наче і не варились у власному соку, залишаючись відкритими до спілкування і співтворчості. Вони щоразу піднімали планку розробляючи все нові і нові пісні, кожна з яких відразу ставала хітом Північної і Центральної Америки.

Але вони не зупинялись на досягнутому і сівши у вантажний літак перелетіли через Дарянський Пробіл до столиці Колумбії, Боготи. Від так до їхніх ніг лягла і Америка Південна.

Та саме в ті часи наші з ними дороги стали розійшлись. Востаннє ми зустрілись в Лімі.
Причина в тому, що в кожній експедиції колишні новачки стають «бувалими». От і зараз Вересень з Женєю, набувши власного досвіду, більше не потребували моєї підтримки. Я щиро радий за них і бажаю не зупинятись на досягнутому. По переду цілий світ і ви, з вашим талантом, йому дуже потрібні.

Кірил Кравцов. Тепер слово про «капітана» білоруської табуретної банди. Я ставлю це слово у лапки, бо Кірил теж рідко бачився зі своїми співвітчизниками. В той же час він багато мандрував з українською командою. Часто ми подорожували у двох. Саме це дало мені можливість простежити зміни, які з ним відбулися.

На прикладі Кірила, я можу впевнено сказати, що експеримент з табуретом вдалий. Кірюха послідовно перейшов, набиваючи власні шишки, всі стадії «табуретної еволюції». До подорожі Кірил ставив чимало питань, але не підтверджені власним досвідом відповіді лишалися словами. Цього року життя крутило і вертіло його так, що від міг з різних кутів переконатись у їх правдивості. Потім ми зустрічались, він сипав новими запитаннями, отримував мої відповіді і знову кілька місяців індивідуальної практики…

Нам стало дуже легко подорожувати разом. Зрештою ми маємо подібну філософію життя, подібний ритм і добре доповнюємо одне одного. Я дуже вдячний Кірилу за підтримку, особливо на останніх стадіях проекту, це була кльова командна гра.

Українці.
Наша банда як я уже казав складалась з трьох пацанів. Колюня, Сєрьога і Льонька.
Ми цікаво і злагоджено вели підготовку до проекту. У Канаді ми теж незабутньо проводили час, борючись за виживання і свободу. Далі кожний полетів свої шляхом.

Колюня, такий близький на початку Шляху, замість накопичення на серці доброти, накопичив за рік добряче отрути.

Можливо він теж переріс в «бувалого». В його словах все частіше звучало презирство і зневага до того що мені близьке і важливе. Тому наші дороги розійшлись. Колюня приєднався до Жені і Вересня.

Сєрьога. З Сєрьогою ми навпаки виходили на спільну хвилю рідко. Коли виходили це був цікавий досвід, типу панамського фестивалю. Але таких випадків було небагато. Сергій приєднався до росіян і їхнього стилю «пливти за течією». Та доля зіграла з Сергієм веселий жарт. У Бразилії він загубив табурет.


На власній шкірі знаю це відчуття, бо губив і знаходив табурет у тибетських горах. Знаю що відтак Сєрьога багато що переосмислив. Мабуть він трохи збожеволів на цьому грунті, бо збив з дошок стрьомну, хитку конструкцію, яка за формою нагадує табурет і мало того, притіг її в Ушуаю. Але як і росіяни він мав зворотній квиток, тому його «табурет» лишився поруч з їхнім.

Діана – моя дружина. Шалена авантюристка, яка розділяє мій життєрадісний світогляд, яка терпить мій деспотичний характер, яка сміливо іде до наміченої цілі.
Photobucket

Попри всі складнощі, вона створила свою команду і не лише вирушила на пошуки казок, а й довела проект до прекрасного завершення - нове життя нової людини. В складі «другої української» були самі дівчата. Діана, Магда і Аліска.

Аліска кілька разів прохлопала з штатівською візою, але все ж таки зібрала ноги в руки і прилетіла в Мексику. Про неї скажу коротко – Аліска власна думка нікому не відома. Але хіба мають значення слова? Красуня Аліска розбила серця тисячам поселенцям обох Америк і дуже подорослішала. Тато з мамою не впізнають.

Магдалена. Це моя донька. Їх було два роки коли вона вийшла у цю далеку дорогу, що тривала третину її життя. Вона навчилась говорити англійською, іспанською і трохи мовою індіанців куна з островів карибського моря.

Навчилась реагувати на різкі повороти долі, на холод і спеку. Навчилась задовольнятись простими речами. Навчилась ділитись, адже після кожної «стоянки» доводилось роздаровувати всі набуті іграшки і забавки. Навчилась вибачатись і дякувати. Я дуже її люблю, пишаюсь і радію, що вона тут, на краю землі, ходить на балет. Нещодавно їй виповнилось три. Саме її маленький табуретик дійшов до мису Горн.

Дякую всім друзям і ворогам, що читали цей журнал, це було потужною підтримкою!
Дякую ІНФОПОРНУ за надану трибуну!

Всім-всім хто вірив і допомагав – щиро дякую!
Photobucket
PS про мене…
У мене багато думок, про живу істоту на тілі якої мені випало народитись і жити. Треба ще трохи подумати про це, поговорити з близькими до природи людьми, з індіанцями.
Здобутки… Найбільший здобуток мистецької експедиції – Патагонія.


люблю цих людей - бо всі вони персонажі мого фільму, вигадки моєї уяви...

«TERMINA DEL MUNDO – PRINCIPIO DE TODO»

("Кінець світу - початок всього")

380 днів Табуретного Шляху. Табурет на Океані.
ПосиланняВідповісти

Comments:
[User Picture]From: melayd
2011-04-19 07:03 pm (UTC)
неймовірно!
(Відповісти) (Thread)
[User Picture]From: o_berezinskaya
2011-04-19 07:53 pm (UTC)
Офигенно, Лёня! С ума сойти!!! Не всё еще прочитала, но самое главное :)
Молодцы!
(Відповісти) (Thread)
[User Picture]From: staburetom
2011-04-20 04:45 pm (UTC)
дякую олька. вашими молитвами ;)
(Відповісти) (Parent) (Thread)
[User Picture]From: alexcheban
2011-04-19 08:29 pm (UTC)
Ленька, поздравляю!
Невероятно круто это все конечно... А когда в Украину?
(Відповісти) (Thread)
[User Picture]From: staburetom
2011-04-20 04:45 pm (UTC)
поки не знаю. шукаю шляхи повернення...
(Відповісти) (Parent) (Thread)
[User Picture]From: friday_ptaha
2011-04-19 09:13 pm (UTC)
То що -коли святкування на Обирку?
Влаштувати вам тут, у Києві, збір коштів на квиток чи самі повернетеся? :)))

Дуже радію разом з вами!
(Відповісти) (Thread)
[User Picture]From: staburetom
2011-04-20 04:44 pm (UTC)
влаштувати. самі повернутись поки не можемо.
(Відповісти) (Parent) (Thread)
[User Picture]From: el_gerund
2011-04-20 03:36 am (UTC)
вы клёвые :)
(Відповісти) (Thread)
[User Picture]From: staburetom
2011-04-20 04:46 pm (UTC)
сам такий
(Відповісти) (Parent) (Thread)
[User Picture]From: o_berezinskaya
2011-04-20 06:03 am (UTC)
Мой молодой человек усомнился, что в америке нельзя ездить автостопом. Говорит: как это, во всей америке нельзя ездить автостопом? как они могут лишить отцовства гражданина другой страны?
(Відповісти) (Thread)
[User Picture]From: staburetom
2011-04-20 04:43 pm (UTC)
Так, в США автостоп є позазаконним способом пересування.
мене затримували чотири разі через це. один з цих разів з наручниками і іншими грубощами - http://infoporn.org.ua/2010/04/07/z_n%27yuyiorku_do_toronto__avtostopom_prodovzhennya_mandrvky_tabureta

про громадян інших країн і їхні права: в штатах і в канаді їм на всіх насрати. хочеш - подавай в суд. вони діють в рамках закону. а закон тут для всіх один.
вони не грубують силовими методами. звісно це не роблять відразу. спершу тебе попереджають, але якщо ти лишаєшся стояти на трасі, чи дитина плаває без купальника, чи пісяє на газоні (всі мають носити памперс! а як ні- сидіти вдома!) - то стражі порядку тут як тут.
(Відповісти) (Parent) (Thread)
[User Picture]From: roketa
2011-04-20 08:08 pm (UTC)
поздравляю! ура!! все герои и молодцЫ и красны девицы )))
Патагония конечно мне симпатична больше всех:))
(Відповісти) (Thread)
[User Picture]From: staburetom
2011-04-21 04:56 am (UTC)
ну поки що вона просто булькаючий комочок. а от магда - красна дєвіца і балерина :)
(Відповісти) (Parent) (Thread)
[User Picture]From: hudozhnytsya
2011-06-15 05:15 pm (UTC)
це справді меганеймовірно!!!
(Відповісти) (Thread)
[User Picture]From: staburetom
2011-06-17 07:17 am (UTC)
вчора діана сказала, що їй здається що все це було не зн нами.
я кажу, а Патагонія у тебе на руках тоді звідки?
(Відповісти) (Parent) (Thread)